Аріно, нещодавно ви презентували новий сингл CUCKOO (Ой сивая зозуленька). Розкажіть про нього, запис проходив в Києві? Ви працюєте над новим альбомом?
Це мій перший сингл, записаний після початку повномасштабної війни. Майже 1,5 року дистанційно я працювала з аранжувальником, потім для кожної композиції створювали і прописували хорові партії. На запису я була присутня онлайн… І врешті я повернулась до Києва для запису вокалу. Вдячна всім, хто допомагав мені створювати ці пісні, у цей непростий час. Інколи під час запису лунали повітряні тривоги. Ми робили перерву, спускались до бомбосховища, потім повертались до роботи. Морально було дуже важко.
Перший сингл, який я вже презентувала – це українська народна пісня "Ой сивая зозуленька", яка в моєму виконанні має назву "Cuckoo" ( Зозуля). В дитинстві я зростала на хоровій музиці. І саме через цей твір я відкрила для себе музику М. Леонтовича. Він був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури.
Чим буде особливий цей альбом? Адже зараз багато виконавців роблять свої версії українських народних пісень?
За останній рік я переслухала багато української музики. Від обробок класиків, таких як Леонтович, Лисенко до сучасних аранжувань. І врешті зрозуміла, серед сучасних аранжувань українських пісень, знаходжу для себе мало цікавого. Кращого альбому записаного у 1989 році Квіткою Цисик, я не знайшла і досі.
У мене давно було бажання розширити свій репертуар українською музикою. Іще до початку війни, я випустила два сингли, колискову «Ой ходить сон» і «Молитву за Україну». Завдяки яким, моя аудиторія в Україні значно розширилась. Тож врешті, вирішила записати повноцінний альбом. Відібрала пісні, які виконувала у різні періоди свого життя. Це народні пісні, також твори сучасних українських класиків, таких як Скорик, Білаш. Альбом вже записано, його я планую випустити восени. Він має назву #Spadok. Адже ця музика – це наш культурний спадок.
Минулого місяця вперше від початку повномасштабного вторгнення ви приїхали в Україну. Які були емоції, коли ви перетнули кордон?
Нарешті я вдома! За своє життя , я ще ніколи так надовго не розлучалась з Батьківщиною. Це неймовірне відчуття, коли ти засинаєш у своєму дому, у своєму ліжку. Коли поряд із тобою твої родичі, друзі, колеги. Мені цього дуже бракувало. На жаль, поки я не повертаюсь в Україну назавжди.
Ви колись багато гастролювали Азією, але казали, що вам ніде так «не створюється» як в Україні, чи змінилося це?
Вкотре переконалась, що Україна – це моє натхнення. Друзі мене відмовляли від поїздки додому і пропонували запис на студії у Німеччині, співпрацю з європейськими аранжувальниками. Але моя команда – це моя сила і натхнення. І попри всі повітряні тривоги і небезпеку, я була щаслива вдома. І мрію повернутись у мирну Україну.
Ви ще до повномасштабного вторгнення активно популяризували українську культуру, і зараз даєте багато благочинних концертів, в тому числі і в США. Чи змінилася аудиторія, можливо стало більше місцевих жителів? Чи є на ваш погляд тренд на українську музику?
Якщо раніше мої концерти за кордоном були для місцевої публіки, то під час війни я почала давати концерти для діаспори та українських біженців. Але часто організатори просять більше европейською музики, щоб залучити місцеву публіку. Таким чином, збирається більше коштів. Але попит на українську культуру є. Під час концертів, я не тільки співаю але і розповідаю про історію творів. Американці дуже дивуються, коли я розповідаю історію «Щедрика». Вони впевнені, що це їхній твір.
Чим ви займаєтеся крім творчості, з’явилися нові захоплення?
Щаслива, що займаюсь музикою. Планую нові виступи та проекти, працюю над міжнародним матеріалом. Та звичайно не забуваю про благодійні концерти, останні 1,5 роки вони займають особливе місце в моєму житті. Це моя маленька допомога нашій країні. В березні вийшов мій альбом "Gloria", кошти які ми отримали зі стримінгових платформ, предали благодійній організації, яка закупила ліки для наших військових.
Відкрила для себе і дещо нове. Зараз я живу у винному регіоні. Ніколи не думала, що німецьке вино доволі смачне. Тож сама місцевість надихнула мене на створення власного вина. Звичайно, що з місцевими виноробами. Я побувала на багатьох виноробнях, ознайомилась з технологією і обрала те, що мені найбільше сподобалось. Це буде лімітована партія, яка буде продаватись на моіх концертах та на платформах у соціальних мережах. Також це додаткова можливість допомагати нашим військовим. Половину коштів, я планую віддавати на потреби ЗСУ.
Скільки вже вашій донечці? Ви так її ні разу не показали, чому? Як ви справляєтеся із роботою, материнством, чи є у вас секрети, як все встигати?
У кожної людини має бути щось особисте. Я не дуже люблю розповідати про своє приватне життя і демонструвати його у соціальних мережах. Моїй дочці вже два роки, вона ходить до дитячого садочку у Німеччині. Так що перша половина дня, належить мені. У цей час я можу провести репетицію, відповісти на листи, з'їздити в магазин. А другу половину дня ми проводимо разом. Коли я на гастролях, мені допомагають мої батьки, не знаю, як би я впоралась без їхньої допомоги.