Поки Україна продовжує боротьбу, роль жінок у війні стає дедалі помітнішою — і водночас дедалі суперечливішою. Сьогодні тисячі українок не лише підтримують армію з тилу, а й беруть до рук зброю. І це вже не виняток, а нова реальність.
Втім, не всі військові однозначно підтримують таку тенденцію.
Головний сержант роти снайперів спеціального призначення Микола "Раптор" поділився своєю позицією щодо участі жінок у бойових діях. Його думка звучить різко, але чесно — і змушує замислитися.
За словами військового, сьогодні жінки вимушено стають частиною армії, адже чоловіки не справляються самотужки.
"Я проти того, щоб жінки йшли служити в армію, якщо ми беремо мирний час. Просто наразі ми, чоловіки, уже не справляємося власними силами. Тому ми потребуємо жіночої підтримки. Чому не справляємося? Повертаємося до тих же ТЦК та бусифікації. Народжені чоловіками, але їм не пояснили, як бути чоловіком. Вони не готові", – сказав він.
Водночас він підкреслює: внесок жінок у війну вже неможливо заперечити. Саме їхня участь, за його словами, стала одним із факторів, чому Україна продовжує триматися.
Багато українок приходять у військо не випадково — їх ведуть переконання, цінності та внутрішня мотивація. Вони працюють поруч із чоловіками, виконують складні завдання і доводять: сила не має гендеру.
Однак особисто для себе Микола "Раптор" проводить чітку межу.
Він зізнається, що не хотів би бачити власну дружину на фронті, адже для нього надзвичайно важливо мати тил — місце, заради якого варто триматися і йти вперед.
"Бо у кожного військовослужбовця має бути тил, від якого я маю розуміти, навіщо я там. Єдине про що я хочу думати – навіщо я це роблю. Єдиний стимул продовжувати і не опускати руки – коли я буду знати, що у мене немає шансу здатися, бо у мене дружина і діти. Це буде спонукати мене рухатися вперед", – вважає військовий.
На його думку, хтось має залишатися поруч із дітьми та підтримувати життя поза фронтом. Але це не означає пасивність — навпаки, тил сьогодні потребує не менше сил і енергії.
Йдеться про волонтерство, організацію зборів, комунікацію, допомогу армії — усе те, без чого фронт просто не витримає.
Ця позиція — ще одне нагадування про складний вибір, який війна ставить перед жінками. Бути на передовій чи залишатися опорою в тилу — кожна вирішує сама. Але очевидно одне: без жіночого внеску ця війна виглядала б зовсім інакше.